Ось і настав той день, коли дитина отримує у подарунок першу радіокеровану машинку. Спочатку вона опановує ази керування, потім настає період тестування можливостей. А ще пізніше — у малюка зникає інтерес до іграшки.

Звісно, зацікавленість будь-якими іграшками рано чи пізно проходить. Але я поставила мету, щоб це “пізно” не почалося дуже рано і щоб машинка мала шанс розкрити весь свій потенціал та принести максимальну користь. І ось що з цього вийшло…

По-перше, досвід показав, що машинку краще використовувати за межами квартири — у парку або іншому зручному для гри місці. Надворі більше можливостей для маневрування та й гарна нагода вчергове вийти на прогулянку. Тому намагайтеся підібрати таку радіокеровану машинку, щоб вона могла їздити на траві та по камінчиках. Краще, щоб це був всюдихід хоч із якимось пило/вологозахистом.

По-друге, для початку дитині потрібно дозволити самому досліджувати можливості машинки та межі цих можливостей. Опанування управлінням має стати грою, а у грі корисні будь-які проби та помилки. Іноді зовсім непередбачувані та навіть безглузді.

Як показує мій досвід – для такого початкового знайомства з машинкою достатньо одного разу. Тут ще важливо вчасно переключити увагу дитини, якщо експерименти будуть занадто небезпечні для "здоров'я" машинки. У моїй практиці були випадки коли діти намагалися машинкою завзято заїхати на дерево (не вчили вони ще закони фізики), викопати нору в парку і стрибати з трампліна.

По-третє, важливо вчасно зупинити початкові експерименти з машинкою і направити дитину до більш конструктивного управління. І ось тут починається найцікавіше.

Продемонструйте дитині, що вам і самому цікаво керувати. Покажіть, як відточуєте майстерність, проїжджаючи задуманою трасою. Це може бути й доріжка у парку, головне, щоб були явний маршрут з очевидними поворотами.

Звісно, спочатку у дитини не виходитиме "їхати трасою". Але у мене в резерві є хитрість: поєднувати демонстрацію захопленої поведінки дорослої (“я теж намагаюся, і в мене теж не все одразу виходить”) і ставити дитині за мету проїхати хоч зовсім малу дистанцію. І обов'язково радіти успіхам дитини, навіть невеличким.

А ще можна влаштувати змагання на одній трасі з кількома дорослими та дітьми.

Шляхом експериментів я прийшла до того, що засікаю час (наприклад 3 хвилини), за який кожен учасник повинен максимально далеко проїхати однією і тією ж трасою.

Іноді я малюю трасу кольоровою крейдою. Ця візуалізація робить мету більш зрозумілою та чіткою. Особливо якщо ви вже додали трохи змагальності.

Як наслідок, у дітей розвивається дрібна моторика пальців, цілеспрямованість та орієнтація у просторі. А якщо ще й зі змаганнями – то й соціалізація.

Так, і хто сказав, що радіокеровані машинки – це тільки для хлопчиків та їхніх тат. Дівчатка та мами тут нічим не гірші.