Блог + Podcast

Ігри з дитячих книг

22.10.2019   Оксана Кушнір

Палички, не ставати на підлогу, роби, як Джон та інші ігри, правила до яких можна прочитати в книгах Мілна, Ліндгрен, Керрола.

Алан Мілн. Вінні-Пух та його друзі.

Гра «Палички»
Хто грає: спочатку Вінні Пух, а потім всі-всі-всі
Що потрібно для гри: палочки або шишки, річка, струмок та міст

«Одного разу дорогою до містка Вінні-Пух надумався скласти якогось віршика про шишки, бо скрізь довкола лежало безліч ялинових шишок, а у Вінні-Пуха був поетичний настрій. Він підняв одну шишку, подивився на неї і промовив:
– Це дуже гарна шишка, і звичайно, вона мусить із чимось римуватися.
Спочатку Вінні-Пух нічого не міг придумати, але згодом у його голові викрутилося таке:
Яка велика шишка! –
Як голова у Пушка!
Ото б такі малини
Родили ці ялини!
– Хоч це й неточно, – сказав він, – бо шишка, усе ж трохи менша, ніж моя голова.
У цей час Пух зійшов на місток, але через те, що він не дивився собі під ноги, він об щось спіткнувся – шишка вислизнула в нього з лап і впала в Річку.
– От напасть, – сказав Пух, побачивши, як шишка повільно запливає під міст. Він рушив назад, щоб узяти іншу шишку, котру також можна було б заримувати. Але раптом він подумав, що краще просто помилуватися Річкою, бо день же такий ясний та погожий. Отож Вінні-Пух ліг на живіт і став дивитися вниз на Річку, що повільно плинула кудись у далечінь...
І зненацька з-під мосту з'явилася його шишка, яка також повільно плинула кудись у далечінь!
– От чудасія! – сказав Вінні-Пух. – Я впустив її з того боку, а вона випливла з цього! Цікаво, чи всі шишки так роблять?
Він пішов і назбирав повні лапи шишок...
Так! Усі вони робили те саме, що й перша!
Тоді він кинув дві шишки одразу, перебіг на протилежний бік мосту і став чекати, яка з них випливе першою. І одна з них справді випливла першою, а що шишки були однакові, Пух не знав, чи то була та сама, на яку він загадав, чи інша. Тоді він ще раз кинув дві шишки, тільки одну більшу, а другу меншу, і більша випливла першою, як він і загадав, а маленька випливла останньою, як він теж загадав, – отже Пух виграв аж двічі!..
І на той час, коли Вінні-Пух пішов додому полуднувати, він уже виграв тридцять шість разів і програв двадцять вісім. Інакше кажучи, він виграв... Спробуйте САМІ відняти від тридцяти шести двадцять вісім, і ви дізнаєтесь, на скільки разів Пух виграв більше. Або на скільки менше програв, якщо вам так цікавіше...
Так народилася гра, яку потім назвали "Пушишка", на честь Вінні-Пуха, який її винайшов і навчив у неї гратися всіх своїх друзів. Але пізніше замість шишок вони стали кидати в Річку палички, бо палички легше розрізняти, а гру назвали просто "Палички", і в цій назві від Пуха зосталася одна лише буква "П", а від шишок не зосталося взагалі нічого.
Одного чудового дня Пух, Паць, Кролик та Крихітка Ру гралися в Палички. Вони кидали їх у воду за командою Кролика, а потім чимдуж бігли на протилежний бік мосту, і всі разом дивилися вниз, чекаючи, чия паличка випливе першою. Чекати доводилося довго, бо Річка того дня була дуже й дуже лінива.

– А ось моя! – вигукнув Крихітка Ру. – Ні, не моя, чиясь інша! То не твоя, Пацю? Я думав, то моя, а вона не моя. Ось моя!.. Ні, теж не моя. То не твоя, Пуше?
– Ні, – сказав Пух.
– Мабуть, моя десь застрягла, – сказав Ру. – Кролику, в мене паличка-застрягалочка! Пацю, а твоя паличка – застрягалочка?
– Вони завжди пливуть довше, ніж вам здається, – сказав Кролик.
– Пацю, он твоя!.. – раптом сказав Пух.
– Моя сірувата, – сказав Паць, не наважуючись перехилятися далі, щоб не впасти в Річку.
– От, от! Я бачу саме її! Вона пливе в мій бік.
Кролик вистромився далі за всіх, виглядаючи свою паличку; Крихітка Ру підскакував, мов гумовий, і все наспівував:
Паличко, паличко, люба застрягалочко! Приплинь, приплинь, до мене прилинь!
А Паць страшенно розхвилювався, бо з'явилася тільки ЙОГО паличка, а це означало, що він виграє.
– Випливає! Он вона, о-о-н! – сказав Пух.
– А ти певен, що то моя? – схвильовано кувікнув Паць.
– Звичайно, певен, бо вона сіра. І велика. Ось вона підпливає! Дуже, дуже велика і... сіра...»

Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі.

Гра «Мого милого звуть на «С»

Хто грає: Аліса
Що потрібно для гри: нічого

«…Та Аліса його не слухала: вона пильнувала за шляхом, прикривши очі долонею.
- О! Хтось іде! - вигукнула вона врешті. - Але ж як поволі! І як по-чудернацькому!..
(Гінець, ідучи, то вистрибував, то звивався в'юном, широко розчепіривши лапаті долоні, схожі на плавці).
- Та що там чудернацького? - заперечив Король. - Англо-саксонський Гонець - англосаксонські й манери*. Він завжди такий, коли палає сміливістю. А звуть його Салонний Саєць**.
- Мого милого звуть на «С»***, - мовила, не Стримавшись, Аліса. - Я його люблю, бо він Сміливий. І не люблю його на «С», бо він Сердитий. Годую я його Сиром і... і Сіном. А мешкає він у... у...»
***Популярна у вікторіанській Англії гра. Перший гравець казав: "Мого милого звуть на А... Я його люблю, тому що він... Я його боюся, тому що він... Він мене водив до... Він мене годував... А мешкає він у..", підставляючи слова, що починаються на А. Другий гравець підставляв слова на Б, і так далі - до кінця абетки. Хто не знаходив потрібного слова вибував із гри

Астрід Ліндгрен. Пеппі Довгапанчоха.

Гра «Не ставати на підлогу»

Хто грає: Пеппі, Томмі, Аніка
Що потрібно для гри: нічого

«Тепер настав час гратися. Пеппі запропонувала гру, що зветься «Не ставати на підлогу». Це дуже проста гра: треба обійти навколо кухню, жодного разу не ставши на підлогу. Пеппі обійшла її за одну мить. Але й Томмі з Анікою не осоромилися. Починали вони зі столика, на якому Пеппі мила посуд, з нього, якщо широко ступити, можна було стати на плиту, з плити на ящик з дровами, з якого треба було перелізти на поличку, з полички на стіл, зі столу, зробивши містки з двох стільців, на буфет у кутку. Між буфетом і столиком була чимала [95] відстань, але, на щастя, там стояв кінь, і якщо з буфету ] вилізти на нього й посунутись від хвоста до голови, і можна було примудрившись стрибнути потім знов на столик.
Так вони гралися, поки сукенка Аніки стала далеко не майже найкращою, а Томмі замастився, мов сажотрус.»

Астрід Ліндгрен. Пеппі Довгапанчоха сідає на корабель.

Гра «Роби, як Джон»

Хто грає: Пеппі, Томмі, Аніка, інші діти, матроси на чолі з капітаном Довгапанчоха
Що потрібно для гри: нічого

«Коли всі наїлися досхочу, Томмі запропонував у щось погратися, щоб повтрушувалися в животі ковбаски й торт. Наприклад, у гру «Роби, як Джон». Пеппі не знала, що це за гра, але Томмі пояснив, що хтось має бути Джоном, а решта всі повинні робити те саме, що й він.
- Чудово,- мовила Пеппі,- гарна гра. Надто як я буду Джоном.
Вона почала з того, що вилізла на дах пральні. Спершу треба було вибратись на огорожу, а вже з неї на дах. Пеппі, Томмі й Аніка опинились там швидко, бо вже не раз долали цей шлях. Проте іншим дітям завдання здалося не таким простим. Матросам з корабля, що вміють лазити по щоглах, забратися на дах теж було за іграшки, а от огрядний капітан Довгапанчоха насилу дав собі раду. Та ще й його ликова спідничка за все чіплялася. Він довго відсапувався, коли врешті опинився на даху.
- Пропала моя спідничка,- похмуро мовив він.
З даху Пеппі стрибнула просто на землю. Менші діти [175] не зважувались зробити те саме, але Фрідольф їм допоміг - поздіймав тих, хто боявся стрибати. Далі Пеппі шість разів перевернулася на траві. Всі зробили те саме, а капітан Довгапанчоха сказав:
- Нехай хтось підштовхне мене ззаду, а то я нізащо сам не перевернуся.
Пеппі взялася допомагати батькові. І так ревно, що, коли раз підштовхнула його, він уже не міг спинитися й покотився клубком по траві, перекинувшись чотирнадцять разів замість шести.
Потім Пеппі помчала до будинку, перестрибнула східці на веранду, далі вилізла надвір крізь вікно й побралася драбиною, прихиленою до стіни, на дах вілли. Там вона пройшла по гребені, досягла димаря, вилізла на нього, стала на одній нозі й закукурікала. Тоді стрімголов кинулась до дерева, що росло біля причілка, зсунулася по його стовбурі на землю, помчала до дровітні, схопила сокиру, відбила нею одну дошку в стіні, пролізла тієї діркою надвір, скочила на огорожу і пройшла нею метрів з п'ятдесят, насилу втримуючи рівновагу, далі вилізла на дуба й сіла відпочити на самісінькому вершечку.»